У суспільстві є дві усталені точки зору про косоокості: перша передбачає, що воно не лікується взагалі, а друга – що проходить сама собою без участі лікаря. І те, й інша думка в корені невірно – чим раніше батьки звернуться до спеціаліста, тим швидше і успішніше пройде лікування малюка від цієї недуги. Косоокість у новонародженої дитини – це не тільки косметичний дефект. Воно впливає на психічний та розумовий розвиток.
Коли проходить косоокість у новонароджених дітей? Що робити і до якого лікаря звертатися, якщо очі у дитини стали косити? Чи можна вилікувати захворювання повністю?
Чому у малюків косять очі?
Косоокість, або страбізм – порушення роботи очних м’язів, при якому дитина нездатна сфокусувати погляд на предметі двома очками. У нормі обидва ока, лівий і правий, рухаються симетрично. При косоокості центральна вісь зміщена, зіниці дивляться в різні боки. При цьому головний мозок не в змозі об’єднати побачені різними очима зображення в одне.
У новонароджених дітей страбізм зустрічається часто їм страждають 2 дитини з 100. Виявити патологію самостійно зможе кожен батько — косоокість помітно неозброєним оком. Деякі діти, які страждають цією недугою, вже народжуються з одним або двома розкосими очима.
Косоокість у новонароджених може формуватися ще в утробі матері або при народженні і виникає з наступних причин:
- наслідки важких пологів;
- інфекційні захворювання матері під час вагітності;
- вживання матір’ю деяких медикаментів або наркотиків;
- генетичні хвороби, наприклад, синдром Дауна;
- спадкова схильність;
- вроджені вади будови ока;
- народження дитини раніше терміну;
- ДЦП;
- гідроцефалія.
Існує ряд несприятливих факторів, з-за яких косоокість виникає в перші дні життя малюка
В процесі життя косоокість формується з наступних причин:
- порушення зору, далекозорість і короткозорість — дитина намагається сфокусувати погляд на предметі і дуже сильно напружує очі;
- хвороби і аномалії м’язів ока;
- запалення зорових структур;
- наслідки інфекційного захворювання (кір, скарлатина, грип);
- пошкодження очей, черепно-мозкові травми;
- стреси і сильні психоемоційні стани;
- сильні зорові навантаження;
- патології нервової системи.